— Ти відпочив?
— Та наче нічого не робив... Але відчуття, що мене просто немає.

Цей стан знайомий багатьом. Коли фізично ти вдома, ніби є сон, їжа, тиша. Але всередині — ніякої енергії. Ні зранку, ні ввечері. Замість “відчуваю себе” — просто “існую”.

Це не лінь. Не депресія. І не “вигадане”. Це — наслідок накопиченого стресу, інформаційної тривоги і внутрішнього виснаження. Особливо влітку, коли здається, що “треба жити, радіти, планувати”. А сил на це немає.

Чому це трапляється?

🔋 1. Ти постійно “в режимі очікування”

Навіть якщо здається, що зараз тихо — мозок не вимикає тривогу.
Тіло не розслабляється повністю. Ти спиш, але не відновлюєшся.
Це як телефон, який на паузі, але екран все ще горить.

Ресурс повільно витрачається — навіть без дій.

🧠 2. Інформація з’їдає увагу

Навіть одна стрічка новин на день тримає нас у напрузі.
Ми читаємо історії, що ранять.
Думаємо про тих, хто на фронті.
Звикаємо до поганого — але не стаємо стійкішими. Просто тихіше згораємо.

⚖️ 3. Суспільне “треба” душить особисте “можу”

“Треба волонтерити”, “треба не жалітись”, “треба працювати далі”.
Але якщо всередині порожньо — немає з чого давати.

Іноді найсильніші втомлюються мовчки — бо звикли “тримати рівень”.

Що можна зробити прямо зараз?

• Перевір “фон”: що завантажує тебе щодня — навіть непомітно?
• Зменш споживання: новин, чату, нескінченних обговорень. Дай собі тишу.
• Дозволь собі не хотіти: нічого. Це — не слабкість, а чесність.
• Візьми день без задач. Жодної “потрібної справи”. Просто бути.
• Роби найменші речі, що дають відчуття життя: чай на балконі, музика з юності, вода на руки, 10 хвилин тиші.

💬 Якщо ти вигорів — це не значить, що зламався.
Це значить, що довго боровся. Мовчки. І досі тут.
А це — вже подвиг.