— Це що, ти сама вишила?
— Ага, бачиш, оце червона калина — то ще з дідової сорочки взяла мотив.
— Круто. А я думала, вишивка — то тільки на Великдень…

Такі розмови дедалі частіше можна почути на вулиці, в кав’ярнях або навіть у метро. Вишивка — вже не про “свято раз на рік”, а про щоденність. Про річ, що має значення. Про спосіб заземлитись і виразити себе без зайвих слів.

Це знайомо?

Ти купуєш набір для вишивки "на всякий випадок" — просто щоб зайняти руки у вечірній тиші. І несподівано ловиш себе на тому, що проводиш вечори з голкою в руках, утихомирюючи тривоги. А потім хочеться більше — зобразити соняшник, карту, слово “воля” чи навіть власну історію.

Чому вишивка повертається?

1. Це заспокоює.
   У часи тривожності багато хто шукає фізичну справу, яка допомагає “заземлитись”. Вишивка — саме така. Ритмічні рухи, візуальний результат, елемент ритуалу.
2. Це спосіб сказати своє.
   Молодь експериментує — замість сорочок з’являються вишиті худі, панамки, рюкзаки, джинси. Хтось вишиває власні вірші, хтось — гасла спротиву, а хтось — просто колоски на рукаві.
3. Це про коріння.
   Багато хто звертається до вишивки як до чогось, що об'єднує з бабусею, мамою, селом, дитинством. Це нитка — буквально і символічно — що тримає нас на місці, коли все навколо змінюється.

💡 Маленька порада

🔹 Почни з малого. Візьми шматок полотна, нитки і знайди простий геометричний візерунок.
🔹 Не зобов’язуй себе. Це не конкурс — це твій простір.
🔹 Питай у рідних. Можливо, у когось вдома збереглися старі узори — це справжнє золото.

Що вишивають зараз?

• Символи спротиву: тризуб, гасла, мапа України.
• Рослини й тварини: калина, соняхи, лелеки.
• Абстрактні геометричні візерунки — переосмислення традицій.
• Свої історії: особисті слова, дати, імена, малюнки з дитинства.

Вишивка — це не тільки про нитки

Це — про зв'язок. Із собою, із родом, із культурою. Це — мова, що не потребує перекладу. І зараз вона знову звучить.