Культура виживання: як українські митці працюють у темряві, шумі, нестабільності
Опубліковано 4 червня 2025 р.

— Ми виступали у підвалі. Замість софітів — ліхтарі з телефонів. У залі — 18 людей, двоє з них не чули частину монологу через сигнал тривоги. Але потім одна жінка підійшла й сказала: “Я не плакала вже рік. Сьогодні — вперше”.
Це не про подію, це — про виживання. І не лише фізичне. А культурне, емоційне, людське.
Це знайомо?
- Ви чули скрипку у метро — але грали її не для грошей, а щоб люди не боялись.
- Бачили, як художник малює під час повітряної тривоги — бо “якщо зараз не малювати, то коли?”
- Сиділи на онлайн-лекції в Zoom, де кожні 10 хвилин хтось зник — бо вибило світло.
Мистецтво в Україні зараз — це не концерт і не картина. Це дія на межі, на нерві, на вірі.
Як виглядає мистецтво, коли зникає світло?
🎨 1. Творити в укритті — не метафора
Художник з Херсона каже:
“Малюю о 5 ранку. Бо потім немає ні світла, ні тиші. А коли тривога — беру блокнот і лізу в підвал”.
У підвалі можна писати музику, шити, ліпити з глини. Навіть якщо руки трусяться. Навіть якщо на вулиці гуде.
🎤 2. Сцена — це підвал, фойє, чужий дім
Театральні трупи гастролюють по шелтерах. У Полтаві “театр у тривозі” провів уже 17 вистав. Без світла, без сцени. Але з глядачами. Люди сидять на стільцях, у пальтах, і дивляться виставу про любов.
Бо любов — це теж спротив.
📖 3. Поети на передовій
Багато хто пише, не називаючи себе митцем. Але пише. У блокнот, у нотатки телефону, на краєчку коробки з під аптечки.
Ці тексти потім читають у школах, публікують у збірках, декламують на кухнях. І жоден з них не створений “для премії”. Всі — для того, щоб не зійти з розуму.
🧵 4. Творчість як спосіб триматись
Хтось вишиває. Хтось ліпить янголів з глини. Хтось реставрує стару шафу — не тому що треба, а тому що це дає опору.
“Я не можу вплинути на війну. Але можу зробити каву, увімкнути музику і намалювати кота. Це буде день, який я вижив”, — каже Марія, 62 роки, з Краматорська.
Для чого це все, якщо навколо біда?
Це питання митці ставлять собі щодня. Але відповідь — завжди одна: щоб тримати людей. І себе.
🔸 Хтось не слухає концерти — але слухає вірші.
🔸 Хтось не читає новин — але бере до рук книгу, де впізнає себе.
🔸 Хтось ніколи не малював — але зараз не може інакше.
Культура — це не відволікання. Це те, що не дає стати байдужими.
💡 Маленька порада
- Якщо поруч із вами є мистецька ініціатива — підіть, підтримайте.
- Якщо ви самі колись щось творили — не відкладайте.
- Якщо хочете щось зробити — не чекайте “кращих умов”.
Творчість не розкіш. Це форма дії. Це спосіб бути людиною в нелюдських умовах.
Ми виживаємо не лише тілом. Ми тримаємося культурою
Коли зникає світло, залишаються слова. Коли все здається марним — залишається звук, малюнок, дотик до чогось глибшого.
Українські митці — це не просто діячі культури. Це ті, хто творить памʼять і спротив.
🕯 І поки вони створюють — ми залишаємося людьми.
Поділитись постом
Читайте також

Ручна робота зі змістом: як вишивка знову входить у моду серед молоді
Традиційна українська вишивка переживає новий етап популярності — не як музейний експонат, а як особистий, осмислений жест. Молодь переосмислює старі техніки, створює щось своє і знаходить у цьому спосіб говорити про важливе.

Культура української кухні — як їжа передає стан душі
Борщ, пампушки, гречка — це не просто страви. Це пам’ять, турбота, зв’язок. Як українська їжа стала мовою емоцій і способом жити.