“Я нічого не встигаю, але й не можу зупинитись. Все ніби нормально, але нічого не радує. Я все роблю — але не відчуваю себе живою.”

Ці слова — не з психотерапевтичної сесії. Це внутрішній діалог багатьох українців сьогодні.
Ми звикли думати, що вигорання — це про роботу, офіс, про “айтішників”, у яких “багато задач”.

Але правда в тому, що вигорання часто трапляється з тими, хто не може піти з “роботи”, бо ця “робота” — саме життя.

🟡 Вигорання буває в побуті

• Ви кожного дня готуєте, прибираєте, вирішуєте, рятуєте
• Ви тримаєте родину “на плаву”
• Але ніхто не каже “дякую”
• І ви не пам’ятаєте, коли востаннє робили щось не тому що треба

📌 Це виснаження без паузи. І воно не менш небезпечне, ніж вигоріти в офісі.

🟠 Вигорання буває в турботі

• Ви доглядаєте старших батьків
• Ви — мама 24/7
• Ви — та людина, яка завжди “підставить плече”
• Але ви не відновлюєтесь

І з кожним днем, коли ви не даєте собі навіть 15 хвилин на себе, ви зменшуєтесь. Тихо. Без вибуху.

🔵 Вигорання буває в тих, хто мовчить

• Бо “не час скаржитись”
• Бо “є ж люди, яким гірше”
• Бо “треба триматись”
• Бо “я дорослий/доросла, маю справитись”

І ви справляєтесь. Але всередині все менше “я” і все більше “треба”.

🔹 Як розпізнати, що ви не просто втомились?

• Ви прокидаєтесь — і вже хочете лягти назад
• Навіть приємні речі не приносять радості
• Вам складно думати, забагато всього
• Ви відчуваєте себе “використаним” навіть без конфліктів

🧠 І головне: вам не хочеться говорити ні з ким. Не тому, що всі погані. А тому, що нема з чого говорити.

💡 Що з цим робити?

🔸 1. Назвати це

Скажіть собі: “Я вигораю”.
Це не слабкість. Це чесність.
Без цього — далі не буде нічого.

🔸 2. Маленька пауза — краще, ніж велика втеча

• 15 хвилин з чаєм
• Прогулянка без телефону
• “Ні” одній справі, яку не хочеться робити

Ніщо не зламається, якщо ви трохи подумаєте про себе.

🔸 3. Говоріть з тими, хто вас не рятує, а слухає

Не треба порад. Не треба рішень. Просто “мені важко. Я втомилась. Я не знаю, як бути”
Іноді ці слова — вже лікування.

💬 Висновок:

Вигорання — це не соромно. Це не “неподяка”. Це не слабкість.
Це сигнал: “Я довго тримався, і тепер мені потрібна підтримка.”

Не потрібно терпіти до останнього.
Не потрібно мовчати.
Почніть з того, щоб просто визнати: ви теж людина. І у вас є межі.